сен 2017
ПОРОШЕНКО І РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ
Спочатку кілька слів про Майдан. Я не згодна з тими, хто каже, що Майдан ми програли. Ні, то, чим був і чим став для нас Майдан, коли в натовпі, на площі перед сценою, пливли труни з розстріляними Героями, програти не можна. Ми тоді просто не перемогли. Перемогли ті, хто призначався в переможці з самого початку.
З самого початку, Майдан був подією з подвійним дном - переворотом і повстанням одночасно. Причому, це подвійне дно з'явилася не потім, коли Майдан потихеньку осідлали Луценко, Пашинський, Парубій і не часто його відвідувавший Петро Порошенко. Подвійне дно у кривавої драми під назвою Майдан, було задумано з самого початку.
Після майже чотирьох років з початку Майдану, весь той час, що наша пост-майданівська влада саботувала розслідування злочинів, скоєних протягом трьох місяців, ми самі багато дізналися. Ще про щось більше ми стали здогадуватися. І ці здогадки - ой які не хороші! Вони не тільки чорні і злочинні, вони жахливі! І саме через ці здогадки, що витають в повітрі, Порошенка штовхають на другий термін. Все, що завгодно, аби тільки не втратити владу, яка в даному випадку рятує кілька сот життів вбивць, мародерів, казнокрадів і колабораціоністів. А, головне, влада рятує самого Петра Порошенка.
У Петра Порошенка впливові покровителі, які навряд чи дадуть його розтерзати. Вони, скоріше, почнуть війну. Задовбали міняти маріонеток в непокірній колонії! Тим більше, що у господаря в Кремлі у самого вибори на носі. Тому господар порадив Порошенку застосувавши мізки і руки, і, перейнявши досвід, створити партію на кшталт «Єдиної Росії», яка щільним частоколом встане навколо українського гаранта і, поки суть та справа, в образу його не дасть. Дуже скоро, у нас на очах, відбудеться злиття трьох партій - «Солідарності» Порошенко, НФ Яценюка і «Вінницької Європейської Стратегії» Гройсмана (господи, вінницько-європейсько-гройсманівськя, таке просто так не придумаєш!) Все це сміття з практично нульовим рейтингом, впаде нам зашморгом на шию і будемо ми з вами ще п'ять років намагатися проштовхнути пальці між зашморгом і власною горлянкою, щоб богу душу не віддати. Тому часи зараз відповідальні і критичні. Повернемося до Майдану.
Повернемося в ту осінь 2013 року. Європа повинна була підписати Асоціацію з Україною. Але, в останню хвилину, Янукович відмовляється. Папку буквально висмикують з стопки однакових папок на столі Вільнюського саміту під назвою «Східне Партнерство». Янукович круто розвертає країну в бік Росії і Митного союзу. Путіну потрібен був привід почати захоплення України, йому потрібна була дестабілізація в країні. Всі карти йшли йому в руки. Януковичу другого терміну було не бачити. На той час, у нього було всього 3% підтримки. Ним була незадоволена його партія, тому що його старший син аж надто нахабно привласнював потоки, а найближче оточення Януковича аж надто, у всіх на очах, деребанила бюджет. Ним були незадоволені донецькі, тому що Янукович забув свою обіцянку організувати для них рай на землі, ним були незадоволені олігархи, тому що Янукович виривав їм землю з-під ніг, і, нарешті, Януковичем був незадоволений увесь інший народ, тому що нормального українця не могла не дратувати думка про те, що його президент неграмотний зек з двома судимостями, завербований КДБ ще за часів СРСР, холоп, який виконує всі забаганки Кремля. Путін вирішив Януковичем пожертвувати.
Він нічого не втрачав, СБУ і українське МВС були перетворені в непорушні фортеці Кремля, які, між іншим, працюють на Кремль по сьогоднішній день, так що нічого непередбаченого статися не могло. Армія теж була вже практично знищена. Путіну було не вигідно чекати ще майже два роки до виборів. Йому потрібна була війна і перемога. Копіюючи Гітлера, він вирішив розв'язати війну відразу після Олімпійських Ігор в Сочі. Тому Путін і організував вибух невдоволення. Найближчий до Януковича Льовочкін, не без участі Медведчука, став це потрясіння втілювати в життя. Потрясінням мало стати народне повстання. Те, чого Путін так боїться сам, він вирішив організувати в Україні. Народ на вулиці вийшов і вже мітингував на Європейській площі, але дуже в'яло. Тоді Найєм вивів студентів. Хто і скільки часу працював з цими студентами, я не знаю. Але я впевнена в тому, що вони вийшли не випадково - занадто організовано і дуже віддано вони співали пісні і танцювали під стелою на Майдані. І хто просив їх залишатися на ніч? І чому в ту ніч, коли їх розігнали, там не було самого Найєма? Чому вони мовчать і чому ані ті ж студенти, чи ніякі інші з того часу жодного разу більше не виходили на Майдан, хоча приводів для мітингів було хоч греблю гати?
Щоб почати велике народне повстання, потрібна була кров. Кров організували. Причому намагалися, щоб спрацювало напевно. Кров дітей і журналістів. На наступний день почався Майдан. Мета була досягнута. Перед Майданом ставили два завдання - 1. прибрати Януковича 2. перетворитися в страшилку, якою можна було злякати «русскій мір» на сході і півдні країни. Будівництво барикад, захоплення адміністративних будівель, створення «сотень» і, звичайно, невідомо звідки взявшийся Ярош, його Правий Сектор і навіть візитка Яроша - все це було підхоплено вже доведеним до кондиції «русскім міром» в Криму і на Донбасі. Страх, що до вас прийде хунта і зробить з вами те ж саме, що вони творять там, на материковій Україні, було прелюдією до війни і захоплення українських земель. Страх завжди найкращий союзник пропагандистів і завойовників. Якщо населення не боїться, його треба налякати. У цій частині Майдан своє завдання виконав і перевиконав.
Але з Януковичем не виходило. Чекав не тільки Путін, чекали олігархи і чекав той, хто готовий був зайняти місце Януковича. Майдан не завжди однаково вирував, були тижні, коли Майдан цілком мирно варив куліш, читав вірші зі сцени і займався революційним мистецтвом. В цей же час, Янукович вимагав від учасників переговорів гарантій. Чи знав він, що його вже витягли з колоди? Звичайно, знав, але він не був упевнений в тому, що кремлівський господар залишить його в живих. Саме тому, він, ймовірно, не хотів йти у відставку. Він виторговував собі ще 11 місяців до наступних виборів. Але 11 місяців мирного життя ніхто України надавати не збирався. Тому, на Майдані стали вбивати. Народ, вже жив два зимових місяці в наметах і грілися біля вогнищ, треба його було довести до кривавих чортиків в очах. Тому приймаються «диктаторські закони», і з'являються перші загиблі герої. Причому, вбивали тих, про кого народ встиг дізнатися. Таких, як Нігоян Сергій Гагікович, спочатку піарили, а потім вбивали, чи піар і вбивство були двома складовими одного плану? Народ озвірів, але недостатньо. Янукович захищав себе стіною з чорних «космонавтів». Мені здається, що він боявся рятуватися втечею в Росію. І тільки, коли він зрозумів, що його в Україні теж можуть прибрати, і не обов'язково майданівці, він почав пакувати лахи, злитки і гроші.
Я пам'ятаю ту ніч, коли згорів Будинок Профспілок, а сам Майдан перетворився на попелище і звузився, Луценко сказав «зброя буде і ми будемо її використовувати». На наступний день почалися розстріли. Ті факти, що виносили гвинтівки, потім їх топили, потім спилювали дерева, потім саботували пропозиції про допомогу з боку іноземних фахівців, наводять на думку про те, що бійня була спровокована тими, хто зараз при владі. Як я вже сказала, від Януковича треба було позбуватися, виборів, навіть позачергових, чекати було ніколи, поспішали і в Кремлі, і в Києві.
І ось тільки коли повсталий народ побачив трупи і труни, він поставив Януковичу ультиматум тієї лютою промовою Парасюка - «даємо час до ранку». Тут теж все було розраховано. Диктатор повинен стати кривавим диктатором, тоді народ його прожене. Тоді його місце спорожніє. Тоді його місце можна буде зайняти.
Я не знаю точно, чи була кандидатура Порошенко узгоджена з Путіним ще під час Майдану. Однак те, що Порошенко берегли від всякого «компромату», як-то переговорів з Януковичем в складі опозиції, це очевидно. Його берегли також фізично - він не був на Майдані в найстрашніші години. Йому вже тоді вибудовивали імідж - він не закликав до примирення з Януковичем.
Подейкували про те, що Путін більше симпатизував Кличко, який був хоч якимось національним героєм від спорту. Недарма співпраця УДАРу з Фірташем і Льовочкіним почалося ще в 2012 році, на виборах в Раду. У списку УДАРу в Раду зайшли кілька людей Фірташа, за що Кличко отримав медійну і фінансову підтримку Інтера. За це, в свою чергу, він пообіцяв не їздити по Україні з турами «Вставай, Україно!».
Слава Богу, що Кличко став мером, йому пощастило. Порошенко остаточно затвердили, коли він і Кличко літали до Відня на зустріч з Фірташем. Зустріч і розмова з Фірташем, яка тривала 28 годин, сталася 22 квітня 2014 року, в день народження Кличко. Можна вважати, що тоді він народився вдруге, бо так вляпатися в лайно, як Петро Олексійович, це не просто назавжди, це практично на смерть.
Нам намагаються впарити версію про те, що Фірташ демонстрував свою підтримку Порошенка, бо на ньому зупинив свій вибір Вашингтон. Я думаю, Порошенко на пост президента узгоджували не з Вашингтоном, а з Кремлем. Через Фірташа, Міллера і Медведєва. Або через Фірташа, Медведчука і безпосередньо з Путіним. Цих розкладів я не знаю. Як би там не було, Петра Порошенка спочатку схвалили в Кремлі, а потім почалася велика політтехнологічна кампанія по його обранню президентом. На якийсь час Порошенко перетворився в голограму, яка виголошувала написані не ним промови, обіцяла і брехала.
Народ, який побачив кров, у якого відібрали Крим і на якого пішли війною на Донбасі, очманівши від горя і страху, готовий був повірити хоч чортові, аби той пообіцяв, що не будуть бомбити українські міста і села. Перед ним уже промайнула картинка миротворця Порошенко, коли той з броневичка зупинив кровопролиття. Народ втратив розум, начисто забувши, що незадовго до Майдану, в 2012 році, коли його соратники Тимошенко і Луценко сиділи за гратами, сам Петро Олексійович «прийняв важке рішення» і спокійно пішов працювати міністром економіки до Азарова, з яким вже багато років був пов'язаний дружбою.
Кажуть, що єдине, чим Петро Порошенко займався на посаді міністра економічного розвитку, це підняттям мит на імпортні автомобілі. Він захищав інтереси вітчизняних виробників, головним з яких був він сам ... Ось і зв'язалася ниточка з сьогоднішнім днем. Чи стануть «евробляхи» одним з протестних поштовхів для третього Майдану? Поживемо побачимо…
І, наостанок, ще кілька фактів: за роки президентства Януковича, Петро Олексійович збільшив свої статки вдвічі - до $ 1.6 млрд. В 2013 році (джерело "Forbes"). Це, в основному, відбулося завдяки тому, що підприємства Порошенко, яких не повинно було бути у держслужбовця, вигравали практично всі державні тендери. Недарма він свого часу пов'язав Азарову помаранчевий шарфик і вивів його на сцену Помаранчевої революції. Чужим Петро Порошенко для злочинної влади явно не був.
Що й потрібно було довести…
Далі буде…
Переклад українською Володимир Големба